Ukrajinci v RumuniiКорнелій Регуш

Українці в Румунії. — Бухарест: Видавництво «RCR Editorial», 2017. — 155 с.

 

Корнелій Регуш (1940–2002) був відомим українським літератором у Румунії, викладав українську мову в Сучавському університеті.  У 1996–2001 рр. він оприлюднив у букарештській газеті «Український вісник» низку історичних шкіців про румунське українство.  Попри популярну форму викладу, вони ґрунтуються на солідному науковому фактажі.  Упорядник і редактор книжки Михайло Михайлюк зібрав докупи ці публікації під однією обкладинкою й супроводив їх власним вступним словом, де розповів про історію створення цих нарисів. Серед питань, зачеплених у збірці, — себеусвідомлення румунськими громадянами власної приналежності до української нації; офіційна та реальна кількість етнічних українців у Румунії; перелік українських поселень у Румунії; дослідження говірок і побуту української людності на території Румунії; етноніми на позначення українців у Румунії; антропонімія румунських українців; українська топоніміка на території Румунії; міґрація українців на румунські землі; полеміка з концепцією Йона Ністора щодо давності появи українців і румунів на Буковині та ін.

 

  

Ukrajinci v DobrudzhiВіргілій Ріцько

Українці в Добруджі. — București: RCR Editorial, 2014. — 191 с.

Історію українців Добруджі намагався досліджувати наприкіці ХІХ ст. Федір Вовк; відтоді ґрунтовних спеціальних праць на цю тему не з’явилося.  Книжка нарисів Віргілія Ріцька (голови Союзу Українців Добруджі), написана в популярному жанрі, бодай почасти заповнює цю прогалину.  До неї входять такі розділи: «Задунайське військо» (с. 9-30), «Січ Задунайська» (с. 31-40), «Знищення Запорізької Січі» (с. 41-81), «Козацьке чорноморське військо» (с. 82-97; на с. 86-97 ідеться, властиво, про участь козаків — з обох боків — у російсько-турецькому збройному протистоянні), «Дунавецька Січ (с. 98-177; на с. 113-115 подано список отаманів і старшин за 1778–1829 рр.; на с. 120-168 перелічено населені пункти, в яких є українська людність; аналізуючи наявні статистичні дані, автор оцінює сьогоднішню реальну кількість українців у цьому краї приблизно в 16-20 тис. осіб; на с. 176-177 коротко насвітлено їхні культурно-освітні ініціативи, покликані протидіяти дедалі відчутнішій румунізації). На с. 178-183 вміщено бібліографію на 23 позиції (з них 11 українською мовою, 6 румунською, 5 російською, 1 польською). Книжку завершує резюме румунською мовою (с. 184-190).

 

 

publ Ukrainian Almanach 2012Український альманах 2012. — Варшава: Об’єднання українців у Польщі, 2012. — 377 с.

 Ошатний том, виданий Об’єднанням українців у Польщі завдяки дотації від польського Міністерства внутрішніх справ і адміністрації, містить низку строкатих за змістом і за стилем, але в цілому дуже цікавих матеріалів, що стосуються не лише до життя місцевої української меншини, а й до проблем українства загалом.  Серед авторів переважають представники Польщі (27); на другому місці за ними йдуть українотеренні українці (з Києва, Львова, Тернополя, Харкова; загальним числом 9), ще двоє подали подвійну польсько-українську інституційну приналежність.  По одній публікації прийшло з Канади, Румунії та Сполучених Штатів Америки; нарешті, одна авторка пов’язана роботою з Польщею та Німеччиною водночас.  До редакційної колеґії видання входять Стефанія Лайкош, Катерина Сень, Ярослав Сирник і Петро Тима; відповідальний редактор — Ростислав Крамар; мовну редакцію здійснила Галина Лильо, переклади іншомовних текстів — Ігор Ісаєв.  Окрім суто календарної частини (с. 5-29), у томі подано такі матеріали (об’єднані за відповідними рубриками):

 

 

publ Chykut 2008

Віта Чикут

Наукові досягнення І. А. Панькевича і їх вплив на розвиток українознавчих лінгвістичних галузей. — Пряшів, 2009. — 241 с. 

Постать Івана Панькевича (1887—1958), галичанина, вихованця Львівського та Віденського університетів, що присвятив своє наукове завзяття українцям, розселеним по той бік Карпат, не є надто добре знана в Україні.  Досить сказати, що перед появою праці Віти Чикут була тільки невеличка книжкова (а радше брошурна) публікація про нього, видана 1958 р. Костем Кисілевським у канадському Вінніпезі.  Життя Івана Панькевича пройшло за кордоном “Великої” України: спершу в Австро-Угорщині, потім у Чехословаччині (в Ужгороді міжвоєнної доби та в Празі).  Допіру 1992 р. в Ужгороді відбулася конференція його пам’яті, однак ширшого всеукраїнського розголосу вона не мала.  Книжка Віти Чикут постала на основі кандидатської дисертації, написаної під орудою Бориса Галаса й обороненої в Ужгородському університеті 2007 р.  У ній детально розглянуто доробок Панькевича як мовознавця (хоча цим його внесок в українознавство не вичерпується).  Найбільші наукові досягнення Панькевич мав у ділянці діалектології (підсумком його піонерських студій над закарпатськими говірками стала монографія «Українські говори Підкарпатської Руси та сумежних областей», видана 1938 р. в Празі), а також історії української мови.  Проте чи не ще більшою мірою він прислужився тамтешньому українському людові як лінґводидакт: за його граматикою українську літературну мову за “чеської” доби опанувало кілька поколінь школярів.  У роботі Віти Чикут використано багато не тільки друкованих, але й архівних матеріалів, що сприяє глибшому розкриттю різних аспектів світогляду та діяльності Панькевича.  Прикінцевий список літератури налічує 307 позицій (не рахуючи праць самого Панькевича).  Видання вийшло під егідою великошариського Центру антропологічних досліджень, Асоціації україністів Словаччини та Наукового товариства ім. Шевченка в Словаччині; власними коштами його підтримали Марта Дольницька, Северин Романів, Артем Панькевич і сім’я Мушинків.