publ baleckij 01Эмиль Балецкий 

Литературное наследие / Под ред. Андраша Золтана, Михаила Капраля. — Nyíregyháza, 2007. — 178 с. [Studia Ukrainica et Rusinica Nyíregyháziensia, vol. 20].

Закарпатець Еміль Балецький (1919—1981) відомий тим, що впродовж тривалого часу очолював кафедру російської філології Будапештського університету.  Утім, як зазначають редактори книжки Андраш Золтан і Михайло Капраль, замолоду він віддав данину й літературній творчості.  Більшість його творів написані по-російськи, але є серед них і такі, що репрезентують закарпатський різновид русинської/руської (а властиво, української) літературної мови.  Спадщину Балецького подано в трьох розділах: «Поэзия» (с. 11–61), «Проза» (с. 65–107), «Художественные переводы» (с. 111–127), «Записи фольклора» (с. 131–142), «Литературоведение, критика» (с. 145–169).  Містить книжка також коротеньку передмову від редакторів і бібліографію публікацій, присвячених Балецькому.  Публікація цих текстів, датованих 1935—43 рр., доносить до нас дух місця та дух доби, а водночас і прояснює певні особливості сьогоднішніх дискусій навколо Закарпаття та закарпатського русинства.

 

publ blashkiv 01

Оксана Блашків 

Чеська і словацька культура в житті та науковій спадщині Дмитра Чижевського. — Siedlce, 2010. — 432 c. [Colloquia Litteraria Siedlcensia, t. VI].

 Монографія Оксани Блашків — це перероблена під книжковий формат її дисертація на здобуття докторського ступеня, успішно захищена в Люблинському університеті ім. М. Кюрі-Склодовської.  Наукове керування цією роботою здійснив Роман Мних, який уже багато років працює в Підляській академії (Сєдльце), тож не дивно, що саме в цьому польському місті й вийшла публікація.  Текст студії Оксани Блашків  становить приблизно половину загального обсягу книжки (с. 9–217).  Він поділений на три розділи:  «Праці Дмитра Чижевського про чеську та словацьку культуру в контексті славістики й компаративістики першої половини ХХ століття» (с. 17–79), «Чеська література і культура в дослідженнях Дмитра Чижевського» (с. 81–142) та «Словацька духовна історія через призму наукових праць Дмитра Чижевського» (с. 143–188).  Бібліографія містить 416 позицій.  Друга велика частина книжки — це три додатки (с. 219–391), в яких подано — відповідно — вибране листування Чижевського з чеськими науковцями, зі словацькими науковцями, а також словацькі рецензії на його монографію «Štúrova filozofia života» (Bratislava, 1941).  Видання має належний науковий апарат (зокрема, докладний іменний покажчик).  Привертає до себе увагу наявність резюме чотирма мовами (англійською, німецькою, чеською та російською).  У цій публікації можна вбачати стандарт, до якого мала б стриміти й українотеренна наукова практика в тому, що стосується до матеріалізації результатів дисертаційних студій.

publ mirgorod 01Миргород: Журнал, посвященный вопросам эпистемологии литературноведения. — 2010. — № 2. — 227 с.

 

Нове російськомовне літературознавче періодичне видання базується в Польщі, але позиціонує себе як міжнародне й виходить під егідою трьох навчальних закладів: Підляської академії (Сєдльце), Льозанського університету та Донецького інституту соціальної освіти. Відповідно й очолює його тріумвірат головних редакторів: Лєонід Геллєр (Льозанна), Міхаїл Ґіршман (Донецьк) і Роман Мних (Сєдльце). Окрім питань літературної теорії, журнал зосереджується на російському письменстві. У другому числі за 2010 рік привертає до себе увагу розділ «Актуальность Александра Потебни», у якому вміщено такі студії:

 

 

 

publ novyny z akademiji 2007 32Новини з Академії. — 2007. — Ч. 32. — 33 с.

 

Це число бюлетеня Української Вільної Академії Наук у США присвячене Юрієві Шевельову — з нагоди його столітнього ювілею (1908—2008).  Таким чином Академія вшанувала одного зі своїх найвизначніших членів, який двічі обіймав посаду її Президента (1959—63 і 1978—87 рр.).  Майже всі вміщені в числі матеріали (за винятком офіційної частини) тематично пов’язані з цією постаттю, що її вага в українському інтелектуальному полі з плином часу тільки збільшується.  Серед авторів — і американці, й українці.  Особливо слід відзначити гарне поліграфічне оформлення бюлетеня з цілою низкою цікавих світлин різного датування.  Про Шевельова йдеться в таких причинках:

 

 

 

Ukrajinci v RumuniiКорнелій Регуш

Українці в Румунії. — Бухарест: Видавництво «RCR Editorial», 2017. — 155 с.

 

Корнелій Регуш (1940–2002) був відомим українським літератором у Румунії, викладав українську мову в Сучавському університеті.  У 1996–2001 рр. він оприлюднив у букарештській газеті «Український вісник» низку історичних шкіців про румунське українство.  Попри популярну форму викладу, вони ґрунтуються на солідному науковому фактажі.  Упорядник і редактор книжки Михайло Михайлюк зібрав докупи ці публікації під однією обкладинкою й супроводив їх власним вступним словом, де розповів про історію створення цих нарисів. Серед питань, зачеплених у збірці, — себеусвідомлення румунськими громадянами власної приналежності до української нації; офіційна та реальна кількість етнічних українців у Румунії; перелік українських поселень у Румунії; дослідження говірок і побуту української людності на території Румунії; етноніми на позначення українців у Румунії; антропонімія румунських українців; українська топоніміка на території Румунії; міґрація українців на румунські землі; полеміка з концепцією Йона Ністора щодо давності появи українців і румунів на Буковині та ін.

 

  

Ukrajinci v DobrudzhiВіргілій Ріцько

Українці в Добруджі. — București: RCR Editorial, 2014. — 191 с.

Історію українців Добруджі намагався досліджувати наприкіці ХІХ ст. Федір Вовк; відтоді ґрунтовних спеціальних праць на цю тему не з’явилося.  Книжка нарисів Віргілія Ріцька (голови Союзу Українців Добруджі), написана в популярному жанрі, бодай почасти заповнює цю прогалину.  До неї входять такі розділи: «Задунайське військо» (с. 9-30), «Січ Задунайська» (с. 31-40), «Знищення Запорізької Січі» (с. 41-81), «Козацьке чорноморське військо» (с. 82-97; на с. 86-97 ідеться, властиво, про участь козаків — з обох боків — у російсько-турецькому збройному протистоянні), «Дунавецька Січ (с. 98-177; на с. 113-115 подано список отаманів і старшин за 1778–1829 рр.; на с. 120-168 перелічено населені пункти, в яких є українська людність; аналізуючи наявні статистичні дані, автор оцінює сьогоднішню реальну кількість українців у цьому краї приблизно в 16-20 тис. осіб; на с. 176-177 коротко насвітлено їхні культурно-освітні ініціативи, покликані протидіяти дедалі відчутнішій румунізації). На с. 178-183 вміщено бібліографію на 23 позиції (з них 11 українською мовою, 6 румунською, 5 російською, 1 польською). Книжку завершує резюме румунською мовою (с. 184-190).

 

 

publ Ukrainian Almanach 2012Український альманах 2012. — Варшава: Об’єднання українців у Польщі, 2012. — 377 с.

 Ошатний том, виданий Об’єднанням українців у Польщі завдяки дотації від польського Міністерства внутрішніх справ і адміністрації, містить низку строкатих за змістом і за стилем, але в цілому дуже цікавих матеріалів, що стосуються не лише до життя місцевої української меншини, а й до проблем українства загалом.  Серед авторів переважають представники Польщі (27); на другому місці за ними йдуть українотеренні українці (з Києва, Львова, Тернополя, Харкова; загальним числом 9), ще двоє подали подвійну польсько-українську інституційну приналежність.  По одній публікації прийшло з Канади, Румунії та Сполучених Штатів Америки; нарешті, одна авторка пов’язана роботою з Польщею та Німеччиною водночас.  До редакційної колеґії видання входять Стефанія Лайкош, Катерина Сень, Ярослав Сирник і Петро Тима; відповідальний редактор — Ростислав Крамар; мовну редакцію здійснила Галина Лильо, переклади іншомовних текстів — Ігор Ісаєв.  Окрім суто календарної частини (с. 5-29), у томі подано такі матеріали (об’єднані за відповідними рубриками):

 

 

publ Chykut 2008

Віта Чикут

Наукові досягнення І. А. Панькевича і їх вплив на розвиток українознавчих лінгвістичних галузей. — Пряшів, 2009. — 241 с. 

Постать Івана Панькевича (1887—1958), галичанина, вихованця Львівського та Віденського університетів, що присвятив своє наукове завзяття українцям, розселеним по той бік Карпат, не є надто добре знана в Україні.  Досить сказати, що перед появою праці Віти Чикут була тільки невеличка книжкова (а радше брошурна) публікація про нього, видана 1958 р. Костем Кисілевським у канадському Вінніпезі.  Життя Івана Панькевича пройшло за кордоном “Великої” України: спершу в Австро-Угорщині, потім у Чехословаччині (в Ужгороді міжвоєнної доби та в Празі).  Допіру 1992 р. в Ужгороді відбулася конференція його пам’яті, однак ширшого всеукраїнського розголосу вона не мала.  Книжка Віти Чикут постала на основі кандидатської дисертації, написаної під орудою Бориса Галаса й обороненої в Ужгородському університеті 2007 р.  У ній детально розглянуто доробок Панькевича як мовознавця (хоча цим його внесок в українознавство не вичерпується).  Найбільші наукові досягнення Панькевич мав у ділянці діалектології (підсумком його піонерських студій над закарпатськими говірками стала монографія «Українські говори Підкарпатської Руси та сумежних областей», видана 1938 р. в Празі), а також історії української мови.  Проте чи не ще більшою мірою він прислужився тамтешньому українському людові як лінґводидакт: за його граматикою українську літературну мову за “чеської” доби опанувало кілька поколінь школярів.  У роботі Віти Чикут використано багато не тільки друкованих, але й архівних матеріалів, що сприяє глибшому розкриттю різних аспектів світогляду та діяльності Панькевича.  Прикінцевий список літератури налічує 307 позицій (не рахуючи праць самого Панькевича).  Видання вийшло під егідою великошариського Центру антропологічних досліджень, Асоціації україністів Словаччини та Наукового товариства ім. Шевченка в Словаччині; власними коштами його підтримали Марта Дольницька, Северин Романів, Артем Панькевич і сім’я Мушинків.