Holodomor

Holodomor. A Desconhecida Tragédia Ucraniana (1932—1933) / Ed. por Beata Cieszyńska, José Eduardo Franco; com a colaboração especial de Ana Carina Prokopyshyn, Luís de Matos Ribeiro. — Coimbra: Grácio Editor, 2013. — 207 p. 

Ця книжка — перша наукова збірка на українську тематику, видана в Портуґалії.  Її назва в перекладі — «Голодомор. Незнана українська трагедія».  Редактори Беата Цєшинська (польська дослідниця, що тривалий час працювала в Портуґалії) та відомий лісабонський історик Жузе Ідуарду Франку запросили до участі представників різних портуґальських університетів, а також діячів місцевої української громади та інших українських авторів.  Жанрова палітра вміщених у книжці текстів дуже строката: від поважних оглядово-аналітичних розвідок до передруків газетних публікацій і мистецьких проспектів.  Є в ній і ілюстративна частина.  Довідкову вартість має перелік офіційних декларацій із засудженням Голодомору від різних міжнародних і національних органів, складений Аною Каріною Прокопишин і Луїшем ді Матушем Рібейру.  Докладну рецензію книжки авторства Сергія Вакуленка подано в 15-му томі «Збірника Харківського історико-філологічного товариства» (с. 449-463).  Зміст збірки такий:

 

 

publ international journal sociology language

International Journal of the Sociology of Language. — 2010. — Issue 201: Languages and Language Ideologies in Ukraine / Ed. by Volodymyr Kulyk. — 330 p.

 

Це тематичне число міжнародного журналу, публікованого німецько-американським видавництвом «De Gruyter Mouton», присвячене мовам і мовним ідеологіям в Україні. Редактор числа — Володимир Кулик; автори, крім України, репрезентують Німеччину, Польщу, Сполучені Штати Америки та Швецію.

Зміст його такий:

 

 

 

 

 

 

Johnsson

Peter Johnsson 

Ukraïna i historien. Från äldsta tid till 2015. — Stockholm: Carlssons, 2015. — 444 s. 

Швеція не належить сьогодні до країн із розвинутим українознавством.  Тим примітнішою є поява книжки Петера Юнсона під назвою «Україна крізь призму історії. Від найдавніших часів до 2015 р.».  Вона покликана дати широким колам шведського читацтва необхідні відомості про Україну.  Виклад побудований жваво; автор раз у раз поєднує історичні мотиви з власними враженнями та досвідом, отриманим під час багаторазових відвідин України в останні десятиріччя.  У тексті немає посилань на якісь джерела, хоча наприкінці подано досить поважний список літератури з 259 позицій.  Автор, принаймні наполовину осілий у Варшаві, широко спирався у своєму нарисі на здобутки польської історіографії; навпаки, російських джерел у нього обмаль.  Ще одна особливість книжки — нелінійний виклад подій: розповідь починається з демонтажу Радянського союзу в Біловезькій пущі 1991 р., далі йде розділ про історію Криму й аж потім — про давню історію України-Русі.  Завдяки цьому автор намагається досягти своєї основної мети: пояснити “загадку української душі” (як вона виявила себе в подіях 2013—2014 рр.) шведському читачеві, розповівши йому історичну путь України.  До цікавих моментів у книжці належить (цілком очікувана) увага до українсько-варязьких і українсько-шведських зв’язків, а також намагання окреслити специфіку сприйняття України Владіміром Путіним і путінською Росією. 

publ kiev e leopoli

Kiev e Leopoli: Il “testo” culturale / A cura di Maria Grazia Bartolini; Giovanna Brogi Bercoff. — Firenze: Firenze University Press, 2007. — 244 p.

 

Цей том видано за результатами конференції, що відбулася в Мілані у лютому 2007 р. Київ і Львів постають як два міста, символічні для української свідомості, що кожне з них пропонує власний “культурний текст”. Мова статей — переважно італійська (“українотеренних” авторів — у перекладі Джованни Броджі Беркоф і Мар’яни Прокопович), один текст надруковано по-англійськи і один по-французьки. Учасники репрезентують, крім італійських університетських осередків (Венеція, Верона, Мілан, Рим), також Київ, Люблин і Париж.

Зміст тому такий:

 

 

 

Kšicová

Danuše Kšicová

Z dějin ukrajinské kultury. Umění — divadlo — hudba. — Brno: Masarykova univerzita, 2014. — 282 s. [včetně 64 barevných obrazových příloh na ss. 234-281].

 

Жанр цієї публікації — навчальний посібник.  Виникла вона як відповідь на потребу донести до студентів брненської україністики (заснованої 2003 р.) основні відомості про українську культуру.  Назва книжки в перекладі — «З історії української культури: Мистецтво — театр — музика».  Відповідно побудовано й її структуру: після короткої вступної частини, названої «Реалії» (с. 9-19), іде великий розділ «Українська культура» (с. 21-168), — а за ним два коротші: «Український театр» (с. 169-178) і «Українська музика» (с. 179-195).  Закінчує основний виклад «Огляд історичних подій в Україні» (с. 197-209).  Вибрана бібліографія охоплює 142 позиції.  Книжка містить гарні ілюстрації (чорно-білі в основному тексті й кольорові — числом 64 — у додатку); частину фотографій авторка Дануше Кшіцова зробила сама під час відвідин України.  Для українського читача особливий інтерес становлять сторінки, де йдеться про мистецьку діяльність наших еміґрантів у міжвоєнній Чехословаччині; окрім того, здійснений авторкою добір матеріалу та імен показує, котрі саме явища української культури мають більшу вартість із погляду чужинецького спостерігача.

publ lami 01

Giulia Lami 

Ucraina 1921—1956. — Milano: CUEM, 2008. — 155 p.

 

Ця книжка пера Джулії Лямі являє собою продовження попередньої авторчиної праці — «La questione ucraina fra ‘800 e ‘900» (Milano: CUEM, 2005), що рецензію на неї пера Сергія Вакуленка під назвою «Італійський погляд на українське питання» вміщено в 12-му томі «Збірника Харківського історико-філологічного товариства» (с. 321–345).  Виклад складається з трьох розділів: у першому йдеться про поділ України за підсумками І-ої світової війни та про розвиток подій у її підрадянській частині від утворення УСРР до голодомору 1932–33 рр.; у другому описано становище на українських землях поза Радянським Союзом у міжвоєнний період і перипетії ІІ ої світової війни; у третьому розглянуто наслідки нового перекрою Європи для України й особливості подальшої сталінської політики щодо неї у зв’язку з остаточним приєднанням Буковини, Галичини та Закарпаття — аж до розвінчання культу особи 1956 р.  Попри оглядовий характер цього видання, покликаного дати італійській публіці загальне уявлення про історію України в зазначених часових рамцях, Джулія Лямі вносить і низку цікавих тверджень оцінного характеру (дотичних, приміром, до розвитку українського націоналізму чи до єврейського питання за часів німецької окупації та в повоєнні роки).  Для українського читача може мати неабияку вартість і добре дібраний та структурований список літератури, де він знайде всі головніші західні публікації, що стосуються до цієї теми.

 

publ mozer 01

Michael Moser 

„Ruthenische“ (ukrainische) Sprach- und Vorstellungswelten in den galizischen Volksschullesebüchern der Jahre 1871 und 1872. — Wien; Berlin: LIT Verlag, 2007. — 269 S.

 

Монографія австрійського україніста Міхаеля Мозера, відомого в нас щонайперше збіркою статей «Причинки до історії української мови» (Харків, 2008; 2-ге вид. — Харків, 2009; 3-тє вид. — Вінниця, 2011), має за предмет цікаву сторінку в розвитку україномовного шкільництва в Галичині. Її назва в перекладі — «“Руські” (українські) мовний і поняттєвий світи за читанками для народних шкіл 1871—1872 рр.».  Саме під ту пору відбулося істотне наближення мови навчальних посібників цього типу до живої народної, яка надалі й запанувала в освіті серед галицьких українців.  Примітні читанки й своїм змістом: у них містяться елементи, що можуть уважатися за помічні в плеканні української національної свідомості галичан.  Цінність книжки, окрім запровадження в науковий обіг малознаних досі матеріалів, полягає в їх тонкому лінґвістичному аналізі на тлі попередніх публікацій подібного ґатунку. Цією студією автор уже вкотре вносить важливі нові акценти в дотеперішній науковий дискурс щодо історії української літературної мови.

publ mozer 02

Michael Moser

Taras Ševčenko und die moderne ukrainische Schriftsprache — Versuch einer Würdigung. — München: Universitas Libera Ucrainensis, 2008. — 453 S.

 

У цій монографії віденський славіст Міхаель Мозер пропонує власний погляд на роль Тараса Шевченка в розвитку та утвердженні української мови.  Назва книжки може видатися дивною:  «Тарас Шевченко та новітня українська літературна мова — спроба поцінування».  Постає питання: чому тільки спроба? — адже про Шевченка та про Шевченкову мову вже списано стоси паперу.  Утім, читач легко переконається в тому, що парадоксів у цій начебто хрестоматійній темі не бракує: загальновизнаний основоположник української літературної мови не вмів цією мовою до пуття писати…  М. Мозер ґрунтує своє пояснення цього та інших парадоксів Шевченкового мовного самовираження на аналізі діалектних та іншомовних впливів на нього (особливо докладно — у словництві), приділяє особливу увагу питанню вибору мови Шевченком відповідно до комунікативних чи прагматичних потреб.  Ця “зовнішня незалежна” оцінка вносить не одну реалістичну ноту в узвичаєний у нас — і в істоті речі виправданий — славоспів Шевченкові як авторові, що зробив з української мови безперечно повноцінний інструмент поетичної творчості.  М. Мозер дуже далекий від модного тепер “розвінчательства” — його книжка подає гарний приклад наукової об’єктивності й водночас виразно показує, що в історії української мови навіть добре знані, здавалося б, речі можуть набувати несподіваного забарвлення зі зміною дослідницької перспективи.  У 2012 р. заходами Наукового товариства ім. Шевченка та Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича вийшов друком український переклад цієї праці:  Мозер М.  Тарас Шевченко і сучасна українська мова: спроба гідної оцінки. — Львів, 2012. — 328 с.

publ nel mondo

Nel mondo degli Slavi. Incontri e dialoghi tra culture. Studi in onore di Giovanna Brogi Bercoff / A cura di Maria Di Salvo, Giovanna Moracci, Giovanna Siedina. — Firenze: Firenze University Press, 2008. — Vol. I-II. — VIII + 655 p.

 Ювілейна двотомова збірка на пошану міланської славістки Джованни Броджі Беркоф (її назва в перекладі — «У слов’янському світі. Міжкультурні зустрічі та діалоги») містить 60 причинків від авторів, що репрезентують дев’ять країн: Італію (33), Польщу (7), Україну (6), Росію (5), Канаду, Німеччину, США, Францію (по 2), Ізраїль (1). Досить широкою є й мовна палітра: окрім італійської, тексти подано також англійською, російською (по 8), польською, українською (по 3), німецькою та французькою (по 2) мовами. Поділ на два томи зумовлений технічними міркуваннями — в обох зберігається наскрізна паґінація. Унутрішнього тематичного поділу немає: статті розміщено в алфавітній послідовності за авторами згідно з латинським написанням їхніх прізвищ. Наприкінці другого тому вміщено бібліографію праць ювілярки (121 позиція за 1973—2007 рр.), складену Джованною Мораччі. Том присвячений слов’янському світові в цілому, хоча головну увагу зосереджено все-таки на трьох країнах: Польщі, Росії та Україні. До української тематики дотичними є такі публікації: 

Sevcenkiana 1  Pagini ale șevcenkianei din România. Ediție bilingvă. = Сторінки румунської шевченкіани. Двомовне видання. — București: Editura RCR Editorial, 2016. — Vol. I. — 696 s.

«Сторінки румунської шевченкіани» — ошатний і репрезентативний двотомовик, що його поява стала можливою завдяки фінансуванню від Союзу Українців Румунії.  Перший том містить добірку присвячених Тарасові Шевченку публікацій, що вийшли в Румунії за період із 1894 по 1995 рр.  Видання замислене як двомовне:  більшість текстів, первісно створених румунською мовою, супроводжено повним українським перекладом;  тексти, первісно створені українською мовою, здебільшого доповнено румунським резюме.  Є й два тексти, подані тільки в перекладах — румунському та українському — з мов французької (Панаїта Істраті) та мадярської (Федора Яноша).  Іще дві студії Дана Хорії Мазілу, датовані 1990 р., передруковано тільки в ориґіналах: одну в румунському, другу в українському.  Упорядкував і зредаґував обидва томи Іван Ребошапка, патріарх румунської україністики.  Йому ж належить і ґрунтовна впровідна студія про історію сприйняття Шевченкової творчості в Румунії обсягом понад 100 сторінок великого формату (з бібліографічними посиланнями загальним числом 194).  Передмову до двотомовика написала проф. Октавія Неделку.

Зміст першого тому такий: