GaudedaEmílio  Gaudeda.
Heróis não morrem: grandes obreiros na comunidade ucraniano-brasileira. — Curitiba: Editora e Livraria do Chain, 2017. — 224 p.

Книжка біографічних нарисів Омеляна Ґавдиди (саме так звучать авторові ім’я та прізвище в українській версії) має за назву популярний клич сьогодення: «Герої не вмирають», — із підзаголовком «Великі трударі українсько-бразілійської спільноти».  Самовіддану працю на користь громади автор уважає героїзмом — і з огляду на часом нелюдсько тяжкі обставини існування перших переселенців до Бразілії це його твердження не виглядає на пересаду.

Окрім 44 біографічних нарисів, книжка містить передмову, вступ, післямову, іменний покажчик і додаток (у якому подано бразілійський гімн в ориґіналі та в українському перекладі вкупі з нотним записом).

Нариси мають різний розмір: від півсторінки до п’ятнадцятьох сторінок; стиль викладу в них популярний, та водночас вони містять силу корисних фактичних відомостей і принагідно також бібліографічні посилання.

Серед персонажів, що привернули до себе авторову увагу, є люди різної долі й різного покликання: літератори, журналісти, митці, політики, громадські діячі, підприємці та пересічні переселенці.

 

Особливе місце в книжці посідає шкіц про морця Юрія ЛИСЯНСЬКОГО (1775–1837) родом із Ніжена, першого відомого українця, чия нога ще 1803 р. ступила на землю Бразілії й який оприлюднив про це цікаві щоденникові нотатки, що їх перше видання вийшло друком 1812 р. Додатком подано портуґальський переклад фраґментів щоденника, де йдеться про перебування Лисянського на острові св. Катерини та в місті Носа-Сеньйора-ду-Дестерру (тепер Флор’янополіс).

Інші нариси присвячені таким постатям (у послідовності, як вони подані в книжці):

  • Миколі МОРОЗОВИЧУ, першому українському еміґрантові з Золочівського повіту, що приїхав із родиною до Бразілії 1872 р.;
  • пройдисвітові КОЗІЄВІ, що справив неґативний уплив на стосунки між еміґрацією та  українськими організаціями на батьківщині;
  • Іванові ДЕҐАНУ, еміґрантові родом із села Мозолівки на Тернопільщині, що в 1897 р. запросив до Бразілії першого свяшеника з України;
  • поетові, письменникові та публіцистові Осипові ШПИТКУ (18691942) родом із села Городниці на Тернопільщині, який приїхав до Бразілії 1910 р. (нарис супроводжено портуґальським перекладом його сатиричної «Хруніяди»);
  • педагогові, поетові, газетяреві іта кооперативномуй діячеві родом із Київщини Валентинові КУЦЮ, який переїхав до Бразілії 1911 р.;
  • поетові Петрові КАРМАНСЬКОМУ (1878–1956), що майже дев’ять років прожив у Бразілії (нарис супроводжено портуґальським перекладом трьох його віршів);
  • Семнові КУКУРУДЗІ, організаторові заселення українцями осади Жезуїну-Маркондес (частини Прудентополіса) в 1910-х рр.;
  • одному з перших осадників у Прудентополісі Григорієві ҐАВДИДІ родом із села Саранчуки на Тернопільщині;
  • полковникові Іванові ЛЄХОВІ, громадському, культурному й освітньому діячеві в Прудентополісі;
  • учителям Пилипові БАКУ й Олексі ЛИСЕНКОВІ;
  • В. ГЕВКУ, авторові книжки «Історія василіянського панування в Ірасимі» (Ун’ян-да-Віторія, 1925);
  • громадському та культурному діячеві, публіцистові й поетові Дмитрові ТЯГНИГОРЮ (справжнє прізвище Сідлецький; бл. 1880–1945) родом із Київщини, учасникові Визвольних змагань (нарис супроводжено поруґальським перекладом одного прозового тексту й одного вірша його авторства);
  • поетові, власникові української книгарні та видавництва в Курітібі Сильвестрові КАЛИНЦЮ (1886–1945) родом із Ходорова на Львівщині, що переїхав до Бразілії в 1931 р. (нарис супроводжено поруґальським перекладом одного з його віршів);
  • маляреві Михайлові БАКУНУ (1909–1963);
  • політикові, державному діячеві та публіцистові Петрові ФІРМАНОВІ НЕТУ (1913–2004);
  • маляреві Дмитрові ІЗМАЙЛОВИЧУ (1890–1976) родом із Сатанова на Поділлі;
  • чоботареві з фаху Якимові ВОЛАНЮКУ, який переїхав до Бразілії в 1927 р. і створив власний приватний музей Ісуса в Сан-Паулу;
  • педагогові та громадському діячеві Стефанові КОБИЛЯНСЬКОМУ, що причинився до спорудження пам’ятника Шевченкові в Курітібі;
  • Антонієві ОСТРЕНСЬКОМУ (1898–1954) родом із села Макіївки на Чернігівщині, організаторові прееселення українців на північні землі штату Парана;
  • його старшому братові Йосипові ОСТРЕНСЬКОМУ (†1955), власникові української друкарні в Сан-Паулу;
  • поетові-самоукові, авторові творів сатиричного спрямовання Трохимові ПРОХИРІ (1875–1958), що переїхав до Бразілії в 1898 р. (зі зразками творчості);
  • університетський професорові та громадському діячеві Серафимові ВОЛОШИНУ (1920–1968) родом із села Озерної на Тернопільщині;
  • власникові мистецької ґалерії в Курітібі Петрові КУРАЧУ (1909–1977);
  • педагогові, журналістові та літературному критикові Іванові БОДНАРУКУ (1903–1990) родом із села Білявинці на Тернопільщині;
  • викладачеві в високих школах, політикові та громадському діячеві Стефанові МИКИЛИТІ (1916–1989);
  • мовознавцеві, університетському професорові Михайлові ВОВКУ (1917–1981), авторові «Етнографічно-лінґвістичного дослідження української громади в Дорізоні» (1981);
  • університетському професорові Володимирові КАВАЛАРІДЗЕ (1899–1990);
  • хореографові Іванові КУПЧАКУ родом з Угорщини (Закарпаття?), художньому керівникові гурту «Українські козаки»;
  • державному службовцеві та громадському діячеві Несторові КУТИНСЬКОМУ (1942–1997), ініціаторові запровадження української мови до освітніх програм у штаті Парана;
  • підприємцеві та меценатові Василеві БОЙКУ (1913–1980);
  • публіцистові та громадському діячеві Миколі ГЕЦЕВІ (1910–1993) родом із Добромиля на Львівщині;
  • письменниці Ользі МАК (справжнє прізвище Петрова; 1913–1998) родом із Кам’янця-Подільського, що в 1947–1970 рр. жила в Бразілії, де написала книгу спогадів «З часів єжовщини» (1954), повісті «Бог вогню» (1956), «Чудасій» (1956) та «Куди йшла стежка» (1961), романи «Жаїра» (1957-58) та «Проти переконань» (1960);
  • культурній і громадській діячці Евгенії БОВКАЛОВСЬКІЙ-МАЗЕПІ (†2001);
  • поетові Павлові СТЕПОВІ-ЄВТУШЕНКУ (1914–) родом з Вільхуватки на Великобурлуччині, який приїхав до Бразілії в 1947 р. (нарис супроводжено поруґальським перекладом восьми його віршів);
  • Олені КОЛОДІЙ (1912–2004), викладачці в високих школах, портуґаломовній поетці та перекладачці, з добіркою поезій (нарис супроводжено трьома віршами її авторства);
  • підприємцеві та громадському діячеві Діонісієві ОПУШКЕВИЧУ (1942–2009);
  • громадській діячці та словникарці Марії КИРИЛОВИЧ-ВОЛОШИН (1927–) родом із Борткова на Львівщині, укладачці (спільно з дочкою Мірною Славою) портуґальсько-українського та українсько-портуґальського словників, виданих 2006 р. в Курітібі (на 633 і 965 с. відповідно);
  • громадському діячеві та музиці Петрові КУЧМІ (1910–2011);
  • адвокатові, політикові та громадському діячеві Йосипові ДІЛАЮ (1916–2011), який причинився до спорудження пам’ятника Шевченкові в Курітібі;
  • підприємцеві, політикові та громадському діячеві Амвросієві ХОМІ (1928–2016), який причинився до спорудження пам’ятника Шевченкові в Курітібі;
  • промисловецеві, публіцистові та громадському діячеві Володимирові ҐАЛАТУ (1925–2016) родом зі Львова, який переїхав до Бразілії в 1947 р.;
  • бандуристові та виробникові бандур Іванові БОЙКУ (1919–2016) родом із села Конюхи на Тернопільщині, головному персонажеві кінострічки «Назад у минуле» (2015).

 

Усі переклади з української виконав Омелян Ґавдида.