publ bartolini 01

Maria Grazia Bartolini 

“Introspice mare pectoris tui”: Ascendenze neoplatoniche nella produzione dialogica di H. S. Skovoroda (1722—1794). — Firenze: Firenze University Press, 2010. — 189 p.

 

Молода міланська дослідниця Марія Ґрація Бартоліні присвятила свою працю неоплатонічним джерелам у діалогічній творчості Григорія Сковороди.  Перша частина назви — то цитата з латиномовного Сковородиного листа до Михайла Ковалинського від квітня 1763 р. (у перекладі:  “Зазирни в безодню свого серця”); піднаголовок — «Неоплатонічне коріння в діалогічній творчості Г. С. Сковороди (1722—1794)».  Особливу увагу авторка приділила таким мотивам, як змагання з бісом, поборення гріха, одухотворення земного буття.  Її студію вирізняє докладний аналіз богословсько-філософських традицій східної Церкви та їх продовження Сковородою.  Це дозволяє їй обґрунтувати наявність двох констант у діалогах Сковороди: вплетеності Божого Слова в авторський текст і вертикально-доцентрової спрямованості притаманного йому образу світу, що вможливлює повернення до Бога.

Bartolini Tarnavskyj

Maria Grazia Bartolini

“Nello stretto triangolo della notte…” Jurij Tarnavs’kyj, il Gruppo di New York e la poesia della Diaspora ucraina negli USA. — Roma: Lithos, 2012. — 232 p.

 

Книжка являє собою перероблену версію докторської дисертації Марії Ґрації Бартоліні, що її оборона відбулася 20 грудня 2010 р. в Міланському університеті.  Її назва в перекладі — «“У тіснім трикутнику ночі…” Юрій Тарнавський, Нью-Йоркська група та поезія української діяспори у США».  Структурно робота поділена на такі розділи:  1. «Нью-Йоркська група та створення “нового” модерністського дискурсу» (с. 23-63);  2. «З України до Нью-Йорка (і назад): біографічна та інтелектуальна путь Юрія Тарнавського» (с. 64-80);  3. «У Сартровій тіні. Початковий період Тарнавського та вплив екзистенціалізму» (с. 81-95);  4. «Від роздумів про суб’єкта як “абсолют” до роздумів про суб’єкта в просторі. “Ідеалізована біографія” (1964), “Спомини” (1964), “Без Еспанії” (1967)» (с. 96-111);  5. «“Анкети” (1968): на шляху до абстрагування суб’єкта» (с. 112-122);  6. «Об’єкт, поезія та образотворчі мистецтва після “Анкет”. “Поезії про ніщо” (1970)» (с. 113-133);  7.  «Іще про “Поезії про ніщо”: заперечність дійсності та розчинення суб’єкта» (с. 134-145).  Цим розділам передує «Вступ» (с. 9-20); після них ідуть «Висновки» (с. 146-148).  У додатках подано сім недрукованих поезій Тарнавського, супроводжених італійським перекладом.  Примітки подано не посторінково, а окремою частиною книжки (с. 161-203).  У списку використаної літератури — 228 друкованих публікацій, а також інтернет-ресурси та — головне — архівні матеріяли з Бібліотеки раритетів і рукописів Колюмбійського університету (Нью-Йорк).   Скористалася авторка також із особистих зустрічей із самим поетом.  Окрім україномовної поезії Тарнавського, взято до уваги й його англомовну творчість.  Видання є гарним прикладом доведеного до повної реалізації дисертаційного дослідження.

Beger

Kathleen Beger

Untersuchungen zur Kodifizierung des Ukrainischen: Rechtschreibreformen und ihre Umsetzung in Galizien zwischen 1919 und 1938. — Wien; Berlin: LIT Verlag, 2014. — 207 S.

Монографія Катлєн Беґер є черговим німецькомовним причинком до історії української мови.  Її назва в перекладі — «Із досліджень над унормуванням української мови: правописні реформи та їх переведення в життя в Галичині в 1919—1938 рр.».  Ця студія з’явилася в рамцях реалізації дослідницького проєкту «Тисячоліття української мовної історії в Галичині», яким керував віденський професор Міхаель Мозер (він же є редактором серії «Історія слов’янських мов» у видавництві «ЛІТ», яке й оприлюднило книжку).  Розпочинає книжку «Вступ» (с. 7-12), у якому авторка пояснює мету й завдання власної роботи.  Перший розділ — «Політичні оставини міжвоєння (1919—1938): Галичина під владою Польщі» (с. 13-36) — містить огляд політичних процесів та законодавчих актів, що визначали статус і стан української мови в польській республіці; істотну увагу приділено питанням українського шкільництва, пресової та видавничої справи.   У другому розділі — «Унормування української мови в Галичині» (с. 37-64) — насамперед зважено на історичний контекст, витворений іще за австрійських часів, коли українська мова мала певний юридичний статус і починаючи ще з останніх десятиліть ХІХ ст. була об’єктом більше-менше офіційного внормування (ідеться насамперед про правописну систему Євгена Желехівського 1884 р. та її переробку Степаном Смаль-Стоцьким і Теодором Ґартнером 1893 р.), вивершенням чого стала «Руска правопись зі словарцем», видана 1904 р. Науковим Товариством ім. Шевченка. 

BrogiGiovanna Brogi, Oxana Pachlovska 

Taras Ševčenko. Dalle carceri zariste al Pantheon ucraino. — Firenze: Le Monnier Università, 2015. — VIII + 330 p.; 17 tavole a colori.

На обкладинці та на титульному аркуші цієї книжки зазначено два прізвища авторок: Джованни Броджі та Оксани Пахльовської, — проте є в ній і третій повноправний автор: той, чиє прізвище винесено в назву, — Тарас Шевченко.  Повна назва перекладається так:  «Тарас Шевченко.  З царських казематів до українського Пантеону».  Певна її дидактичність зумовлена як походженням книжки (а вона постала з практики викладання української літератури італійським студентам), так і поставленою для неї метою: вперше ознайомити італійського читача з творчістю українського класика, що належить до великих постатей світової літератури.  А  що таке ознайомлення вимагає на сьогодні не самого лише уприступнення творів, але й супроводження їх доконечними коментарями й поясненнями, то й у структурі книжки поєднано частину аналітично-критичну з частиною текстовою.  Більшість біографічних і літературознавчих причинків написала Джованна Броджі; один розділ («Тарас Шевченко. “Борітеся — поборете!”») — Оксана Пахльовська.  Шевченкові вірші та невеликі поеми (загальним числом 33) подано в українському першовзорі та в італійському перекладі (що його виконано з настановою на компроміс між дослівністю та літературною задбаністю); окрім обох уже названих авторок, до перекладання долучилася ще Джованна С’єдіна).  Книжка містить коротеньку бібліографію шевченкознавчих праць (де перевагу надано виданням, що вийшли західними мовами); є в ній і іменний покажчик (що його склала Дан’єля Аґостінеллі).  Зміст книжки такий:

Potebnja langage pensee

Cahiers de l’ILSL. — 2016. — Nº 46: Potebnja, langage, pensée / Éd par. Patrick Sériot, Margarita Schoenenberger. — 216 p.

«Cahiers de l’ILSL» — саме під такою дещо непрозорою назвою відоме це періодичне видання, публіковане філологічним факультетом Льозанського університету.  Скорочення ILSL означає ‘Institut de Linguistique et des Sciences du Langage’.  Таким чином, назва його буквально перекладається “Зошити Інституту мовознавства та наук про мову”.  А втім, такого інституту вже немає: його перейменовано на Centre de Linguistique et des Sciences du Langage de l’Université de Lausanne.  Незважаючи на це, видання зберегло стару назву, що незмінно подається в скороченому вигляді.  Згідно з його концепцією, всі випуски зосереджуються навколо якоїсь однієї теми.  Сорок шостий “зошит” присвячено постаті Олександра Потебні.  Редактори Патрік Серйо та Марґаріта Шененберґер зібрали під його обкладинкою 13 статей, що переважна більшість із них попередньо були виголошені як доповіді на конференції «Олександер Потебня (1835—1891): мова та думка», що відбулася 6-8 червня 2013 р. в Кюї під Льозаною.  Звідси й тільки трохи змодифікована назва тематичного випуску: «Potebnja, langage, pensée», тобто «Потебня, мова, думка».  Із поміж 13 авторів четверо представляють Росію, троє Швайцарію, по одному — Італію, Україну, Францію та Чехію; ще двоє подали подвійну інституційну приналежність (Швайцарія — Франція, Естонія — Росія).   Тематично збірка охоплює й мовознавчі, й літературознавчі аспекти Потебневої спадщини: приділено увагу як теоретичним джерелам потебнянських теорій, так і сприйняттю думок Потебні пізнішою наукою (переважно російською).  Її зміст такий: 

publ contemporary ukraineContemporary Ukraine on the Cultural Map of Europe / Ed. by Larissa M. L. Onyshkevych, Maria G. Rewakowicz. — Armonk (N. Y.); London: Sharpe, 2009. — XXX + 471 p.

 

До участі в цьому тематичному збірнику, виданому заходами Наукового Товариства ім. Шевченка у США, його редакторки Лариса Онишкевич і Марія Ревакович запросили авторів з Австралії, Австрії, Італії, Канади, Польщі, Сполучених Штатів Америки та України.  Зорієнтований на опис сучасного стану України в європейському контексті, том у частині розвідок подає також історичну перспективу різної глибини.  Тематично його поділено на три великі частини: перша насвітлює питання історії, політики та релігії, друга — літератури, третя — мови, засобів масової інформації та мистецтва. 

Зміст книжки такий:

 

 

  

DialogulDialogul slaviștilor la începutul secolului al XXI-lea. — 2014. — An. III. — Nr. 1. — 431 p.

 

Перше число третього річника періодичного видання «Dialogul slaviștilor la începutul secolului al XXI-lea» (у перекладі: «Діалог славістів на початку ХХІ століття») містить причинки, подані на міжнародну наукову конференцію з тією самою назвою, що відбулася в Клужі-Напоці 24-26 травня 2013 р.  Її зорганізувала кафедра слов’янських мов і літератур філологічного факультету місцевого Університету ім. Віктора Бабеша та Яноша Бояї (де існує й україністика).  Фінансову підтримку конференції та виданню її матеріалів надала Спілка українців Румунії.  Редакторами виступили  Каталін Балаж і Йоан Хербіл.  Усі тексти поділено на такі рубрики: «Мовознавство», «Культура та література», «Міжкультурний діалог», «Теорія та практика перекладу», «In memoriam» (некрологи).  Із-поміж 48 авторів кількість українців становить 22.  Половина з них — чернівчани; інші міста репрезентовані так: Київ — 4, Харків — 4, Миколаїв — 1, Львів —1, Ужгород — 1.  Представників Румунії — 17, переважно з Клужа-Напоки, а також із Букурешта (4) та з Яс (1).  Є й учасники з інших країн: Казахстану (4), Росії (3), Польщі (2).  Мовно причинки поділяються так: румунською — 17, українською — 16, російською — 15, польською — 1.  Із погляду україністики інтерес становлять такі публікації:

 

Holodomor

Holodomor. A Desconhecida Tragédia Ucraniana (1932—1933) / Ed. por Beata Cieszyńska, José Eduardo Franco; com a colaboração especial de Ana Carina Prokopyshyn, Luís de Matos Ribeiro. — Coimbra: Grácio Editor, 2013. — 207 p. 

Ця книжка — перша наукова збірка на українську тематику, видана в Портуґалії.  Її назва в перекладі — «Голодомор. Незнана українська трагедія».  Редактори Беата Цєшинська (польська дослідниця, що тривалий час працювала в Портуґалії) та відомий лісабонський історик Жузе Ідуарду Франку запросили до участі представників різних портуґальських університетів, а також діячів місцевої української громади та інших українських авторів.  Жанрова палітра вміщених у книжці текстів дуже строката: від поважних оглядово-аналітичних розвідок до передруків газетних публікацій і мистецьких проспектів.  Є в ній і ілюстративна частина.  Довідкову вартість має перелік офіційних декларацій із засудженням Голодомору від різних міжнародних і національних органів, складений Аною Каріною Прокопишин і Луїшем ді Матушем Рібейру.  Докладну рецензію книжки авторства Сергія Вакуленка подано в 15-му томі «Збірника Харківського історико-філологічного товариства» (с. 449-463).  Зміст збірки такий:

 

 

publ international journal sociology language

International Journal of the Sociology of Language. — 2010. — Issue 201: Languages and Language Ideologies in Ukraine / Ed. by Volodymyr Kulyk. — 330 p.

 

Це тематичне число міжнародного журналу, публікованого німецько-американським видавництвом «De Gruyter Mouton», присвячене мовам і мовним ідеологіям в Україні. Редактор числа — Володимир Кулик; автори, крім України, репрезентують Німеччину, Польщу, Сполучені Штати Америки та Швецію.

Зміст його такий:

 

 

 

 

 

 

Johnsson

Peter Johnsson 

Ukraïna i historien. Från äldsta tid till 2015. — Stockholm: Carlssons, 2015. — 444 s. 

Швеція не належить сьогодні до країн із розвинутим українознавством.  Тим примітнішою є поява книжки Петера Юнсона під назвою «Україна крізь призму історії. Від найдавніших часів до 2015 р.».  Вона покликана дати широким колам шведського читацтва необхідні відомості про Україну.  Виклад побудований жваво; автор раз у раз поєднує історичні мотиви з власними враженнями та досвідом, отриманим під час багаторазових відвідин України в останні десятиріччя.  У тексті немає посилань на якісь джерела, хоча наприкінці подано досить поважний список літератури з 259 позицій.  Автор, принаймні наполовину осілий у Варшаві, широко спирався у своєму нарисі на здобутки польської історіографії; навпаки, російських джерел у нього обмаль.  Ще одна особливість книжки — нелінійний виклад подій: розповідь починається з демонтажу Радянського союзу в Біловезькій пущі 1991 р., далі йде розділ про історію Криму й аж потім — про давню історію України-Русі.  Завдяки цьому автор намагається досягти своєї основної мети: пояснити “загадку української душі” (як вона виявила себе в подіях 2013—2014 рр.) шведському читачеві, розповівши йому історичну путь України.  До цікавих моментів у книжці належить (цілком очікувана) увага до українсько-варязьких і українсько-шведських зв’язків, а також намагання окреслити специфіку сприйняття України Владіміром Путіним і путінською Росією.