publ svensk ukrainsk ordbokІнна НамакштанськаЯрослав НамакштанськийІрина МакрідоваГунель Борсеман-Алєстед

Шведсько-український словник: 2-е видання, виправлене і доповнене. — Донецьк: Вебер (Донецька філія), 2007. — 175 с.

 

Словник містить бл. 13 тис. слів, структура прозраджує його шведське походження (перше видання здійснено у Стокгольмі): реєстрові одиниці подано без граматичних характеристик, через що він більше пасує шведському користувачеві, ніж українському. Незважаючи на малий обсяг, словник подає чимало культурно “навантажених” і тяжких для перекладу лексем. як-от: allemansrätt ‘право загального доступу до природних угідь, у тому числі і до тих, що знаходяться у приватній власності’, ansvarsfrihet ‘звільнення від відповідальності; схвалення акціонерами фінансово-господарчої діяльності акціонерного товариства на щорічних звітних зборах’, kafferep ‘посиденьки за кавою (раніше виклюбчно у жіночому товаристві), kaffetår ‘крапля кави; трошки (Påtår — слово, яке зустрічається скрізь: в кав’ярнях висять об’яви про те, що це “входить” до зазначеної ціни — слово це має значення “добавка”, тобто долити кави ще раз без додаткової плати)’ tjej ‘жінка. -и; дівчина, -и (так жінки називають одна одну, навіть немолоді, на зразок: “Привіт, дівчата!”)’ і багато інших. Досить рясно, як на словник такого ґатунку, подано й фразеологію, переважно розмовну. Видання може бути помічним у ситуаціях живого спілкування, хоча потребує розширення та вдосконалення, щоб стати словником класичного типу. 

publ finkel zabutyy teoretyk ukrayinskogo perekladoznavstva

Олександр Фінкель — забутий теоретик українського перекладознавства / За ред. Леоніда Черноватого, В’ячеслава Карабана. — Вінниця: Нова Книга, 2007. — 438 с.

 

Хоча книжка видана у Вінниці, коріння її загалом харківське, бо саме звідти походять і автор передруковуваних текстів, і більшість учасників творчої групи, що здійснила видання. Зокрема, Леонід Черноватий, окрім редаґування, написав передмову до серії «Dictum Factum», у якій вийшла книжка, й визначив структуру збірки; В’ячеслав Карабан узяв участь у редаґуванні; Валерій Подміногін і Олександр Кальниченко здійснили добірку Фінкелевих перекладознавчих праць і випродукували текст, придатний до видавничого опрацювання; Віталій Радчук виступив автором ідеї та написав передмову до книжки. Основний зміст становлять 9 розвідок Олександра Фінкеля, написані українською та російською мовами в часовому проміжку з 1929 по 1975  рр.; до них долучено 9 сонетів Шекспіра в російському перекладі того ж таки О. Фінкеля. Завдяки появі під однією обкладинкою тематично споріднених студій цього непересічного харківського мовознавця істотно збагачується загальний образ історії українського перекладознавства. У книжці читач знайде таке:

Popovskyi

Анатолій Поповський

Лінгвістичне та історико-культурне значення полтавських говорів у формуванні української літературно-національної мови. — Дніпропетровськ: Ліра, 2015. — 292 с.

  

Книжка являє собою передрук кандидатської дисертації Анатолія Поповського, що її оборона відбулася ще 1972 р.  Жодних змін у первісний текст автор не вніс, зазначивши тільки в передньому слові, що читач зможе — серед іншого — відчути “заідеологізований дух минулої епохи” (с. 4).  Однак на ділі в роботі переважають не ідеологічні штампи, а ретельне й різнопланове дослідження внеску полтавських діячів у формування та розвиток української літературної мови.  Різні аспекти дослідженої теми віддзеркалено назвами розділів: «Значення освітніх заходів на Полтавщині в розвиткові української мови» (с. 23-54), «Фольклорні фіксації полтавських говорів та значення їх у розвитку української мови» (с. 55-88), «Театральні сили Полтавщини і їх діяльність в унормуванні української літературної мови» (с. 89-120), «Загальнокультурна діяльність письменників Полтавщини та значення її в розвиткові української літературної мови» (с. 121-157), «Лінгвістична спадщина науковців Полтавщини та місце її в загальному розвитку української мови» (с. 158-205), «Роль полтавської преси в трансформуванні місцевого мовлення до української літературної мови» (с. 206-237).  Автор звертає увагу на численні важливі деталі, що увиразнюють образ розвитку української мови на Полтавщині до 1917 р.  Зокрема, він розглядає питання впливу полтавської вимови на вироблення взірцевої української сценічної мови.  Студію супроводжує список використаної літератури на 462 позиції.

publ pronkevych oleksandr natsiya naratsiya ispanskiy literaturi doby modernizmuОлександр Пронкевич

Нація-нарація в іспанській літературі доби модернізму. — Київ: Педагогічна преса, 2007. — 254 с.

 

Перша україномовна монографія про еспанську літературу.

Автор, миколаївський літературознавець, поки що єдиний в Україні доктор наук з еспаномовних літератур, розглядає літературний процес в Еспанії кінця ХІХ — першої третини ХХ ст. як віддзеркалення процесів націєтоворення, роблячи необхідні екскурси в сучасність та в попередні епохи.  Дослідник наголошує на потребі врахування багатокультурності Еспанії для розуміння її літератури та піддає критиці панівну протягом ХХ ст. тезу про незаперечну першість Кастілії у формуванні еспанської держави та культури.

Плідно розвиваючи ідею Гомі Бгабги про нарацію нації О. Пронкевич розкриває як конструювалася національна еспанська ідеологія, будівничі якої часто йшли від художнього тексту до ідеологем, а потім прагнули добачити ідеологеми у класичних текстах.  Під тим же кутом зору розглянуто, як географія формує естетику й філософію та як потім відбувається й зворотний зв’язок.  Не лише для фахівців-еспаністів був би цікавий розділ «Дон Хуан крізь призму національного міфу», де подано власне еспанське сприйняття міфологеми, що тепер уже стала загальносвітовим надбанням, адже в Україні мало хто знає як оцінюють цей образ самі еспанці.

Неабиякий інтерес для українського гуманітарія становить третя частина «Іспанський вимір нарації української нації», де продемонстровано що одна з найяскравіших націй Європи переживає мало не ті самі національно-духовні кризові явища, що й тривалий час бездержавна нація українська.  З другого боку,  докладно показано, як еспанська проблематика у добу європейського міжвоєння сприймалася на підрадянській і на підпольській Україні, наскільки близькою філософія Х. Ортеги-і-Ґассета була і для Д. Донцова, і для М. Хвильового, якою мірою донкіхотизм та донхуанізм ставали парадигматичними для прози того ж Миколи Хвильового, Юрія Яновського, Валер’яна Підмогильного, В. Домонтовича (Віктора Петрова).

publ symon petlyura ta nealezhnist ukrayinySymon Petlura et l’indépendance de l’Ukraine. 125e anniversaire de la naissance de Symon Petlura 24 novembre 2004: Journée d’étude internationale — Симон Петлюра та незалежність України. 125 річниця від дня народження Симона Петлюри 24 листопада 2004 року: Матеріали міжнародної конференції / За ред. Ярослави Йосипишин. — Paris; Kyiv — Париж; Київ, 2008. — 156 c.

 

Цю збірку текстів видано за результатами ювілейної конференції на честь Симона Петлюри, організованої паризькою бібліотекою його імені. Серед її учасників були науковці з Франції (5), України (2) та Польщі (1). Завдяки праці перекладачок Ірини Дмитришин і Марії Маланчук усі матеріали приступні у французькій і так само в українській мовній версії; причинок польського доповідача Яна Яцека Бруського подано ще й польською мовою.

Основний зміст книжки такий:

 

 

publ Ukrajinska mova v HalychyniУкраїнська мова в Галичині: Історичний вимір / Відп. ред. Я. Ісаєвич, М. Мозер, Н. Хобзей. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — 332 с.

 

Книжка являє собою збірку матеріалів конференції «Галичина — простір, люди, мови», що пройшла вві Львові 28-29 березня 2008 р. (хоча до неї ввійшли не всі виголошені тоді доповіді).  Її присвячено світлій пам’яті Ярослава Ісаєвича, одного з учасників конференції та співредактора видання.  Конференція відбулася в рамцях проєкту «1000 років історії української мови в Галичині»; її спонсорами були австрійська Фундація для сприяння науковим дослідженням, Австрійський культурний форум і Українсько-австрійський центр співробітництва з питань науки, освіти та культури.  Серед авторів шестеро представляють Львів, четверо — Відень, один — Варшаву.  Два тексти подано польською мовою, решту українською. Зміст книжки такий:

 

  

 

Funkcionuvannia

Функціонування літературних мов і діалектів межиріччя Дністра і Дунаю: колективна монографія / За заг. рел. Лідії Колесникової, Ірини Циганок. — Ізмаїл: Редакційно-видавничий відділ ІДГУ, 2012. — 252 с.

  

Межиріччя Дністра та Дунаю, тобто південна частина Басарабії, відома ще під назвою Буджак, — це унікальний реґіон України, де жодна з мов не має переваги за кількістю її носіїв як рідної (в публічному вжитку найчастіше використовується російська).  У книжці приділено увагу, нехай на різну міру, п’ятьом тамтешнім мовам: українській, російській, болгарській, румунській і ґаґаузькій.  Перший розділ присвячено соціолінґвістичному описові реґіону, другий — особливостям фунціонування в ньому літературних мов (української, російської, болгарської), третій — говірковим рисам, характеристичним для місцевого українського, російського, болгарського, ґаґаузького та румунського живого мовлення.  Розглянуто й явища змішування мов (хоча поняття “суржик” тут не має поширення).  Видання тримовне: 56% тексту написано українською мовою, 39% — російською, 5% — румунською.  Зміст книжки такий:

publ Shevelov CollectionЮрій Шевельов: виклик часу і відповідь науковця. — Київ: МП Леся, 2010. — 174 с.

 

Книжка позиціонується як колективна монографія, присвячена формуванню Юрія Шевельова як науковця та його ролі в розвитку світового українознавства. За структурою вона поділена на три розділи, а другий і третій розділи ще й на параграфи; притому кожний такий структурний елемент написаний іншим автором і становить закінчену цілість. Як зазначено у висновках, здійснене дослідження “є аспектуалізованим і ще далеко не всеохопним”; воно має бути “одним із зачинів для подальшої, так необхідної та сподіваної дослідницької праці над науковою спадщиною Юрія Шевельова” (с. 162). Видання вийшло під егідою Центру українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка; цю установу репрезентують і більшість авторів.